Блог

Здавна квітучими рослинами вшановували пам’ять померлих. Найбільший прояв такої традиції бачимо у християнстві: православні у поховальний день покладають до свіжої могили вінки овального зразку, католики декорують труну файними медальйонами, а протестанти приносять на похорон букети чи єдину собі квітку.

Сама природа потурбувалась про те, аби відхід людини у Небуття відбувся якомога безболісним. Інакше навіщо тоді блокувати сигнали, які нервова система передає мозку від осередка болю?

Як вмирає близька людина, то жалоба охоплює усю родину. Засмученими стають також друзі, знайомі, колеги та навіть сусіди небіжчика. Як гине одночасно сотня людей – то траур оголошують по всій країні. Але смерть мільйонів – це вже статистика. Неможливо співчувати за кожним нещасним випадком, кожній родині загиблого у ДТП, кожному померлому від якоїсь хвороби.

Янголи Смерті – це ті самі духовні сутності, що приходять за душею померлого та супроводжують її до Підземного Світу. Іноді вони з’являються до живих у якості Провісника, аби попередити про майбутні негаразди. Якщо ж людина знехтує попередженням, не змінить свого образу життя, то він потрапить у потойбіччя.

Давно минув той час, коли родичі померлих змагались у гонитві на найбільший та найвеличніший нагробок. І край тому поклала навіть не захмарна вартість меморіального ансамблю, а скоріше постійний ремонт споруди після природніх зсувів ґрунту, непогоди чи інших форс-мажорних обставин.

Комплект внутрішнього убранства в гроб складається з подушки, савану та необов’язкових м’яких капців. Іноді додатковий аксесуар під голову стає не потрібним, якщо у домовину вже вмонтований підголовник. Навіщо він взагалі потрібен та яким цілям слугує ми розповімо далі у статті.

Через місяць, рік чи кілька років опісля смерті близького люди з насторогою сприймають сни, в які завітав небіжчик. Цей острах пов’язаний з непевним ставленням до потойбічного життя. Чи воно існує – не відомо, але заздалегідь туди потрапити ніхто не бажає. Але чи варто так побоюватись сновидінь з мерцями чи навпаки, слід їх сприймати позитивно? Відповідаючи на це питання ми звернемося до відомих особистостей та народних прикмет.

Довжелезний до полу чорний балахон із капюшоном, з під якого неможна побачити лице, просторі рукава, що майоріють за вітром, та велика незграбна коса – ось який вигляд Смерті здебільшого малює собі людська уява.

Прогулянки старовинними англійськими гробовищами іноді можуть спантеличити візитера своїми знахідками. Ну дійсно, що можна подумати натрапивши на могилу, з якої стирчать залізні прути, переплетені між собою? На згадку одразу приходять різноманітні історії про вовкулаків та упирів. Чи може так мешканці сусідніх поселень позначали поховання зомбі? Насправді то скоріше була охорона мерців від наполегливої уваги живих.

Навіть у наш час тематика смерті досі є табуйованою у суспільстві. Розмовляти про померлих дозволено лише на похоронах та у поминальні дні. До бурхливого прояву горювання оточуючі відносяться досить поблажливо, у той самий час як тиха жалоба викликає лише сум’яття – чи взагалі людина щось відчуває за померлим?