Мортсейф

Прогулянки старовинними англійськими гробовищами іноді можуть спантеличити візитера своїми знахідками. Ну дійсно, що можна подумати натрапивши на могилу, з якої стирчать залізні прути, переплетені між собою? На згадку одразу приходять різноманітні історії про вовкулаків та упирів. Чи може так мешканці сусідніх поселень позначали поховання зомбі? Насправді то скоріше була охорона мерців від наполегливої уваги живих.

Зміст:

• В ім’я науки
• Засудження від Церкви
• Захист захоронень
• Винахід мортсейфу
• Різновиди мортсейфів
• Анатомічний закон

В ім’я науки

Континентальна Європа досить лояльно відносилась до використання трупів у наукових цілях. Але на островах Туманного Альбіону справи були зовсім кепські. Почнемо з того, що на рік цирульникам видавали не більше за 4 тіла померлих злочинців. Але ж лікарів по усій країні налічувались сотні, тож перепадали небіжчики лише досвідченим медикам. Прості студенти не мали змогу практикуватись на справжніх мерцях. В кого були гроші, той на чорному ринку скуповував нещодавно померлих.

Найпростіший шлях здобути мертве тіло – отримати його з закордону. Контрабандисти почали перевозити сконалих й перепродавати. Але ризики були занадто великі, бо моряки іноді могли втратити й особисте життя у штормах чи на рифах. Найпростіше було здобувати трупи на місцевих цвинтарях, викопуючи небіжчиків із свіжих могил. Якщо з моменту похорону проходило небагато часу, то й навіть одягу та савану зі сконалого такі «воскресителі» позбувались у ритуальних крамницях.

Цікаво! Викопування тіла з могили у той час не вважалось за злочин. Тож родичі спочилого не мали змоги пожалітися на дії зловмисників органам самоврядування чи у поліцію.

Засудження від Церкви

Оскільки не можна було за законом перешкодити діям мародерів, до справи залучалися навіть християнські проповідники. Зі своїх кафедр вони віщували про неприпустимість розграбування могил. Але паству вони стращали тим, що викопані мерці вже не отримають право на воскресіння. Буцімто людина без ноги, голови чи вказівного пальця, не говорячи вже про втрату самого тіла, вже могла розраховувати тільки на місце у Геєні Вогняній і ні в якому разі не на Царство Небесне. Зрозуміло, зо грабіжників такі заклики ніяк не стримували, а ось у душі родичів сіяли велике сум’яття.

Захист захоронень

Питання захисту свіжих поховань від «чорних копачів» постав досить гостро. Тож на міських та сільських кладовищах почали вартувати біля нещодавно створених могил. На добровільних засадах сусіди, родичі та знайомі небіжчика сторожили біля його місця останнього спочинку. Достатньо було 6-7 тижнів, аби тканини тіла розклалися й ставали непридатними для анатомічних досліджень. Відомо, що у Шотландії навіть було створено Спілку цвинтарних наглядачів, яка налічувала близько 2 тисяч осіб. Збіднілі родини не мали змогу кожної ночі проводити поблизу захоронення близького. Тож вони вдавались до певних хитрощів, аби «зістарити» нові могили: висаджували вереск, вкладали важкі брили каміння, устилали дерниною, тощо.

Винахід мортсейфу

Нажаль вартування біля ділянки на погості не надавав повної гарантії, що тіло родича залишатиметься у землі. Тож постала проблема зберігання трупу у могилі незалежно від зовнішніх обставин. Певне вирішення представив на розгляд Едвард Бріджмен, запатентувавши у 1781 році залізний гроб. Він був масивний, громіздкий та коштував задорого, але реально перешкоджав завчасному «воскресінню» мерців. Дещо пізніше ідею модифікували. Для поховань продовжували використовувати дерев’яну труну, але зачиняли її у металевій клітці за розмірами домовини. Згідно письмових свідоцтв вперше мортсейф (mort – смерть, safe – зберігати) було використано у 1816 році. У наступні роки конструкцію трішечки змінили, зробивши її знімною й багаторазовою. Дійшло до того, що такі мортсейфи почали пропонувати до використання не тільки ритуальні контори, але й церковні приходи.

Різновиди мортсейфів

Перерахуємо найбільш розповсюджені різновиди мортсейфів, що перешкоджають розграбуванню могил.

• Стаціонарний. Невеличка металева клітка, яка встановлюється над похованням. Надійність конструкції надавала кам’яна брила, яку встановлювали поверх.
• Огорожа. Це навіть не звичний для пересічного громадянина парканчик, а цілковитий мур-клітка з замком на дверцятах.
• Знімний. Замок розташовували по низу чи збоку, аби за 6 тижнів на розкопках було якомога простіше позбутися труни з мортсейфу.
• Мортбашта. Різновид багатоповерхового кам’яного склепу для декількох поховань гробом зі встановленим замком на масивних дверцятах. Такі споруди можна й зараз зустріти у графстві Нортумберленд (Шотландія).
• Залізний гроб. Прототип сучасної цинкової труни.

Анатомічний закон

Епоха пограбувачів могил скінчилась з прийняттям англійським парламентом білля о легалізації покупки-продажу мертвих тіл задля цілей медицини. Відбулось це у 1832 році. Тож і виробництво мортсейфів скоротилося через непотрібність.