Чому смерть у плащі та з косою

Довжелезний до полу чорний балахон із капюшоном, з під якого неможна побачити лице, просторі рукава, що майоріють за вітром, та велика незграбна коса – ось який вигляд Смерті здебільшого малює собі людська уява. Іноді ще згадують інші образи – сухорляву посивілу старушку у зітлілому лахмітті чи могутнього Янгола із широким мечем. Але чому саме плащ та коса стали невід’ємними атрибутами Похмурого Женця чоловічих душ?

Зміст:

• Смертельні жнива
• Коса смерті
• Плащ смерті
• Короткий екскурс в історію

Смертельні жнива

Оскільки поняття смерті для людства ще й досі залишається незарозумілим, цьому явищу намагаються надати прості пояснення. Наприклад, у більшості народів життєвий цикл асоціювався із порами року. Навесні зернятко набухає у землі, влітку дозрівають плоди, восени йде збір врожаю, а взимку залишки бадилля перетворюються на ґумус. При чому самі жнива, за яких серпом зрізався колос, асоціювали з вбивством рослин. Така аналогія стає більш сприйнятою нашими сучасниками, якщо нагадати про оборонну функцію того самого серпа: ним та вилами землероб захищав своє майно від кочових загарбників.

Коса смерті

З часом такий атрибут Смерті як серп було перетворено на косу. З однієї сторони цим сільськогосподарським обладунком було простіше працювати. З іншого, вона без розбору косила усю траву, зрізуючи сотні рослин за один замах. Так само й морова чума, яка панувала у Середньовічній Європі, викошувала людей цілими поселеннями. Невідворотність жахала, бо на той світ потрапляли усі, незалежно від віку та статків, гендеру, національності чи регалій. В умовах антисанітарії, відсутності ліків та діючих засобів проти хвороби, майже усі тогочасні жителі Старого Світу звертались до Бога та вірили, що тільки Йому та його слузі, Похмурому Женцю, відомо, скільки та чи інша особа має прожити.

Плащ смерті

Насамкінець слід згадати ще один аксесуар Смерті – її довгополий плащ чорного, зрідка сірого чи білого кольору. Вважається, що такий одяг дозволяє Кістлявій ховатися серед живих людей так, аби її мали угледіти лише вмираючі. Останні хвилини вона проводить біля своїх жертв, чекаючи на безсмертну душу, що має відлетіти від тіла. Вхопивши безтілесну істоту, Смерть загортає її у свій балахон немов у саван та забирає з собою у Небуття.

Короткий екскурс в історію

Образ Смерті з косою та в каптурі слід вважати збірним. Він склався з яскравих представлень служителів Царства Мертвих у різних народів.

• Древній Єгипет. Осіріс, бог родючості та потойбічного світу, зображували із скіпетром (символом володарювання) та ціпком.
• Древня Греція. Перевізник душ померлих у Підземне Царство Харон мав у власному човні серп. Ним він відтинав голови тим сконалим, що не мали при собі плати за проїзд, бо їх родичі пожалкували покласти у рота небіжчику мідну монету.
• Древній Рим. Верховний бог Сатурн (аналог древньогрецького Кроноса) у своїх руках тримав серп та зрізане колосся. Його основною функцією було слідкувати за людським життям, аби воно не продовжувалося більше відміряного часу.
• Древні слов’яни. У слов’янської богині Мори або Морани були довгі сріблясті пасма волосся та такого самого кольору довжелезне плаття. У руках вона держала місячний серп, котрим обрізала нитку людського життя.

Цікаво! Аристократи вважали, що тільки но до селян Смерть приходила із серпом чи косою. До шляхетних вона з’являється у вигляді змужнілого лицаря із мечем.