Посмертний грим
Посмертний грим – це особливий різновид макіяжу, що суттєво відрізняється від звичного нам повсякденного, сценічного чи навіть телевізійного. За життя людина фарбується, аби підкреслити свою зовнішність чи приховати її недоліки. Але після смерті макіяж слід розглядати як мистецтво повернення обличчю небіжчика природний вигляд. У цій статті ми розповімо детальніше про тонкощі цього процесу на прикладі унікальної роботи іспанського анатома та скульптора доктора Педро Ара. Саме він зміг надати посмертному образу Марії Еви Дуарте де Перон – першої леді Аргентини – не просто благородства, а величного вигляду «сплячої Мадонни».
Содержание:
Формуємо вираз обличчя
Обличчя померлого під час прощання назавжди закарбовується в пам’яті рідних. Саме тому так важливо, аби спочилий виглядав спокійним та смиренним. На жаль, природні процеси розпаду спотворюють вигляд людини: шкіра блідне, міміка завмирає, м’язи розслаблюються. Увесь вигляд спочилого може здаватися стражденним, наляканим або навіть викликати страх. Таке явище може бути викликане як фізіологічними змінами після смерті, так і супутніми захворюваннями, впливом ліків, можливими ушкодженнями під час агонії. Посмертний грим допомагає усунути ці недоліки, аби під час похорону близькі побачили саме ту людину, яку любили та поважали за життя.
Часто саме причина смерті впливає на зовнішній вигляд померлого. Особливо сильно змінює зовнішність онкологія. Тривала боротьба з раком залишає помітні сліди: шкіра набуває сірого відтінку, втрачає пружність, очі западають, а вираз обличчя стає змарнілим і втомленим. Ось з якими наслідками зіткнувся доктор Педро Ара, коли почав роботу над тілом Еви Перон. Хвороба дуже змінила жінку, і щоб повернути Евіті впізнавану подобу, знадобилися не лише знання і досвід, але й глибока повага до пам’яті так званого «символу надії для бідних».
Тональний крем – це лише один із засобів для відтворення вигляду покійного. Гример працює у тандемі з бальзамувальником, адже перед нанесенням макіяжу шкіру необхідно належно підготувати. Під час посмертної реконструкції застосовують спеціальні бальзамувальні розчини. Вони не лише зберігають тіло, а й повертають шкірі природний колір, тонус і м’якість. У деяких випадках руки та обличчя додатково обробляють засобами, які відновлюють текстуру тканин, зменшують набряки та синюшність. Таким чином створюються умови, за яких небіжчика не просто «прикрашають», а немовби «повертають до життя».
Після смерті мімічні м’язи більше не відтворюють звичного вигляду – усмішки, спокою, зосередженості. Обличчя стає порожнім, безжиттєвим, іноді навіть відстороненим або невпізнаваним. Щоб це виправити, фахівці застосовують особливі техніки: вводять бальзамувальні речовини, наповнюють тканини рідинами для відновлення об’єму, фіксують щелепу, закривають очі. У разі сильної слабкості м’язів застосовують спеціальний косметичний віск – він дозволяє скоригувати форму щок, губ або повік. У результаті зовнішність знову набуває притаманних обрисів – і глядачеві здається, ніби сконала особа просто задрімала.
Мистецтво оживлення
Нанести звичний макіяж – це ще не означає оживити обличчя. Навіть найдорожча косметика не здатна усунути ту порожнечу й відірваність, які з’являються у людини після відходу у вирій. Тому посмертне гримування – це не просто підфарбовування, а справжнє мистецтво. Педро Ара краще за всіх усвідомлював завдання, що перед ним постало. Працюючи над образом Евіти, він не просто маскував наслідки хвороби, а ніби наново ліпив обличчя першої леді, повертаючи властиві лише їй характерні риси. У сучасній практиці також бувають випадки, коли звертаються по допомогу досвідчених візажистів – особливо, якщо покійний був відомою особою. Адже для публічного прощання важливо не стільки приховати дефекти, скільки створити впізнаваний, гармонійний образ – цілісний і звичний.
Робота гримера – це детальна реконструкція вигляду людини за життя. Тож доводиться маскувати синці, сліди від ін’єкцій, западини на шкірі. Для цього використовують віск, латексні коректори, спеціальну пудру та щільні тональні основи. Наприклад, щоб замаскувати судинну сітку, застосовують кольорову корекцію: зелений колір нейтралізує червоність, жовтий – синюватість. Коригують також форму губ, надаючи їм м’якого вигину, злегка піднімають кутики повік, аби обличчя не здавалося сумним. Особливу увагу приділяють ділянці навколо носа та очей – саме вона першою видає ознаки смерті. Усі дії візажиста мають бути відрегульованими, а грим – стриманим. Адже завдання постає не в «розмалюванні» спочилого, а в поверненні йому знайомих рис, представленні, ніби померлий просто відпочиває.
Для Педро Ара робота з тілом Еви Перон була не черговим медичним кейсом – це був акт вірності видатній жінці. Він працював майже два тижні по 12–14 годин щодня, аби відновити її вигляд. Метою відомого анатома було зобразити першу леді не померлою, а спочилою святою – спокійною, світлою, немовби недосяжною для часу. Він формував її риси обличчя як справжній скульптор: ретельно скоригував форму повік, відтворив лінію губ, м’яко змоделював щоки та підборіддя. Завершальним штрихом стало нанесення легкого рум’янцю та напівпрозорого блиску на губи. Дивлячись на Евіту, здавалося, що вона просто задрімала на мить. Саме завдяки цим зусиллям покійну дружину Хуана Перона назвали «сплячою красунею нації».
Не лише честолюбність
Чи можна відмовитися від посмертного гриму або обмежитися звичайною косметикою? Так, але в такому разі обличчя покійного напевно виглядатиме чужим, навіть лякаючим. Без спеціальних засобів шкіра мерця набуває землистого відтінку, очі западають, знайома міміка зникає. Побутовий макіяж не здатен впоратися з посмертними змінами, адже він не призначений для омертвілих тканин і не здатен повернути природний колір чи форму обличчя. Для присутніх на похованні небіжчик виглядатиме так, ніби на нього «натягнули» якусь маску. Таке видовище справить неабияке враження на близьких. Особливо, як покійний ще постає в уяві живим, усміхненим і таким ріднесеньким.
Добре виконаний посмертний грим дарує скорботним останню розраду. Він створює враження, що людина тихесенько заснула, а не відійшла у Небуття зі стражданнями. Принадний вигляд надає відчуття примирення з долею, дозволяє зберегти в серці домочадців світлий образ покійного. Посмертний макіяж особливо важливий у час, коли горе ще надто болюче, коли людям важливо втримати у пам’яті живу згадку про спочилого, а не спотворене смертю обличчя.
Прощання з Евою Перон
Прощання з Евою Перон тривало 16 днів – і весь цей час її тіло зберігало бездоганний вигляд. Саме майстерність Педро Ара дозволила мільйонам аргентинців вшанувати пам’ять легендарної жінки без страху й потрясіння. Тіло Евіти перебувало у закритому приміщенні, але тисячі людей приходили до її смертного ложа, залишаючи квіти й промовляючи молитви. Газети писали про неї з пошаною, називаючи її зовнішність натхненною. Казали, що перша леді Аргентини навіть після своєї смерті продовжувала надихати народ – залишалася такою ж сильною, красивою і спокійною. І в цьому, безумовно, була заслуга людини, яка подарувала їй останній земний образ – образ вічного спокою та любові.
Похоронне бюро ГРААЛЬ щиро співчуває вашому горю й розуміє, наскільки важливо для рідних відтворити зажиттєвий вигляд померлого під час похорону. Ми співпрацюємо з професійними гримерами, які здатні реконструювати риси спочилого за світлинами – незалежно від причини смерті.
(067) 500 40 44 Додатково за темою: Православне поминання (посилання), Як почуває себе людина перед смертю?
(посилання), Психологічна допомога людині у жалобі (посилання).